Так буває. Буває забудеш матері подзвонити… Або не так. Будеш собі гадати в щоденній біганині що наче дзвонив учора, а як зупинишся пригадаєш, а дзвонив ти їй вже три місяці тому…

Буває з кумом домовишся по чарці пропустити ввечорі в п’ятницю, біжиш як скажений, а той бовдуряка забув, щоб йому грець! І не добрий ти на нього тижнями! Бачити не хочеться... А пройде час, пересилиш себе, і вже знову на рибалці регочете, і добре вам обом в одному човні, та з повним садком карася з коропом.

А буває таке зло візьме на коллєгу! Та падла підставить перед босом, наплете брехні на тебе та ще й провину за свої протики на тебе звалить. Вбив би! Пройде час, ситуація так скрутиться що з ким більше усього ворогував сьогодні спину один одному прикриваєте, і як не було льодяних поглядів один на одного рік тому…

От і сьогодні, брате, ситуація така, що тобі треба пригадати. Ти забув про усе що було дорогоцінного у нас обох. Ну як ти так міг забути?! Проте міг. Бо і я забував часом важливі речі. Давай, брате разом згадувати поки трохи перекурюємо на позиціях один проти одного…

Пригадуєш першу по святому Хрещенню ніч 1655 року? Я під рукою царського воєводи Федора Бутурліна ти щойно з Іваном Богуном пробився до нас з Охматова у самий запеклий момент, коли шляхта з татарами вже наші гармати віджимала. Врятували ви нас тоді! Ти набиваєш пістолі, я відтираю запеклу кров з шаблі, ми куримо люльку одну на двох та поглядаємо на сходку біля центрального вогнища Хмельницького з Богуном та воєводою Бутурліним. Вони гадають що робити завтра, бо з доповіді пластунів, піхотні полки цесарців сунуть з заходу. Багато їх і зараз, а завтра їх ще більше буде… Все як завжди. Українці та росіяни прикривають один одному спини, а НАТОвська армія польсько-литовської шляхти з прусаками та татарами султана турецького завтра православних нищить планують. Ти мене не підвів 20 січня 1655 року, і я тебе не підвів. Надрали ми в чергове дупи європейцям під Жашковим, та почали гнати панів до П’ятигор, Тетієва та Животова. А на святих Захарії та Єлисавети у вересні ми з тобою, після впорядкування табору, за чаркою наливочки палили вогнище під стінами католицького Львову де шляхта від нас сховалася...

Я добре пам’ятаю твоє похмуре чоло в червні 1709 році в Полтаві коли ти дивися на труп панікера якого щойно містяни самосудом вбили за його заклики здати місто королю шведському Карлу Дванадцятому. Так, багато добрих козаків ввела в оману старшина мазепівська, і в тебе серце боліло в той час: «А може був правий Мазепа зі старшиною? Проте хіба може бути правда в союзі з єретиками проти одновірців?». І ти не зрадив, і пішов під бунчук Івана Скоропадського. Пам’ятаєш, як ми з тобою, на день ікони Божої Матінки «Непорушна стіна» наздогнали втікаючого короля та залишки північного крила армії «НАТО»: валахів, німців, прибалтів та інших скандинавів? Ти у загоні січовиків-запорожців, я серед лейб-гвардійців Семеновського полку під командуванням Михайла Голіцина. 16 тисяч у полон взяли біля Перевалочни разом з трьома генералами Левенгауптом, Крейцем та Крузе.

А ще я пригадую як ти хвалив Петра Румянцева, та розповідав що за часів його керування Украйною значно добробут зріс слобожан та селян подніпровських, на відміну від стогону українців в «Європейському Союзі» під польською шляхтою в західних землях. А як на мене, дядько Петро крутим воякою був. Пам’ятаю коли в засіданні Малоросійської колегії по одній стороні столу сіли росіяни, по іншій-українці, він як гаркнув: «Знову! Знову по різних шестках розсілися?!». Генеральний осавул Іван Скоропадський розвів руками: «Так вже споконвіку завелося, щоб ми, шляхетство українське, сиділи розно від чинів москальських». Румянцев як грюкне кулаком по столу!: «А ну! Пересісти упереміш! Бажаю хохлів бачити з москалями за дружнім столом, та дивитися усім привітніше!...».
А потім у 1769 році був Бахмут… Останній в історії набіг незчисленої орди кримських татар на чолі з Кирим-Гераєм на наші землі! Хоча татари добре понищили, пограбували та увели безліч люду православного до Каффи, проте до фортеці-Бахмут ми з тобою їх брате так і не пустили! А згодом, під командуванням Петра Румянцева, ми з тобою навіки зруйнували ворота Ор-Капу – Перекопу з кам’яною совою над брамою, і Крим став нашим. Саме нашим з тобою, бо і ти і я не одним морем крові і сліз напоїли кримську землю за останніх декілька століть. І якщо у світі є Вища Справедливість, а Вона є, то саме ця наша з тобою кров і сльози зробила цей півострів нашою з тобою спільною власністю.

А тепер давай згадувати як в чергове могутнє і непереможне «НАТО» в 1812 році прийшло до нашої хати з черговою місією навчити нас по «НАТОвськи» жити, та по «НАТОвськи» говорити.
Франція, Італія, Іспанія, Польща, Швейцарія, Австро-угорська імперія, Пруссія! Майже уся Європа в складі більш як півмільйонної армади перейшла Неман 12 червня 1812 на святого Ісаакія ігумена Далматського!

Ця війна стала першою нашою з тобою Вітчизняною війною, бо ніхто не став осторонь, ані наша еліта, ані селяни. Хіба шо природньо порубіжні католики присягнули Бонапарту, та московських старовірів дещо біс задурив. До речі, я тобі заздрив у чотирнадцятому, ти разом зі своїм першим бугським полком який входив складу загону славетного партизана Дениса Давидова, один з перших увірвався до Парижу 18 березня 1814 року у день святих благовірних князів Смоленських та Ярославських Федора Давида та Костянтина, а я в цей час лежав у шпиталі після поранення під Вахау. Але це наша з тобою перемога, бо ти привів на цю війну понад 75 000 українців які встали на захист нашої спільної хати та нашої православної віри від першого секулятора Європи - Наполеона Бонапарта. Крім того, на військові потреби проти НАТО населення Малоросійських губерній пожертвувало більше як 9 млн. карбованців! Добровільно, братику! Абсолютно добровільно та щиро!

А тепер давай згадувати 22 квітня 1854 року, Велика субота, сходження до аду Спасителя… Два дні тому ціла армада з 28 військових кораблів НАТО англійців та французів підійшла до Одеси. Палає порт! Горять наші кораблі в гавані! Тисячі ядер свистять навкруги! Одне вгризається в постамент пам’ятника Дюка де Рішельє, а ти, за другою гарматою батареї № 6, з краю Практичного Молу, увесь в пороховому диму, зціпивши зуби, лупиш у відповідь! І от, нарешті твоє ядро влучно поціляє у натовський французький фрегат «Vauban», і він горить!
А я, вже у жовтні того ж року, на день зачаття Пророка Божого, Іоанна Хрестителя під командуванням улюбленця матросів Віце-адмірала Володимира Корнілова, бороню Малахов Курган... НАТОвська коаліція англійці, французи, турки, затиснула Севастопіль з обох боків! З моря ескадра до сотні військових кораблів, а окупаційна армія під командуванням НАТОвського фельдмаршала, англійця Джеймса Реглана, захопивши Євпаторію насунула на нас з півночі Криму… Почався обстріл. На моїх очах Володимира Олексійовича було вбито натовською кулею…
1854 та 1855 важкі були для нас з тобою роки. Ми втратили чорноморський флот… Проте, вже з 1889 по 1894 рік, на міцні чавунні палі військового причалу севастопольської бухти, були накинуті новенькі швартові канати наших з тобою потужних броненосців-пароплавів «Катерина II», «Чесьма», «Синоп», «Георгій Побідоносець», та «Дванадцять апостолів»! Наші з тобою, брате! Бо коли ми разом, ми завжди повертаємо своє, бо коли ми разом – ми не переможні!

Пройде трохі більше сотні років і поважний європейський можновладець скаже: «Європа – це сад, ми створили цей сад... Решта світу - це не зовсім сад. Більшість решти світу - це джунглі. А джунглі можуть вторгнутися до саду…». Я читаю ці слова сьогодні в свіжій газеті та пригадую твої очі. Очі за дротом першого концтабору.
Ні, ні, ні! Не гітлерівського! Перший концтабір для «дикунів з джунглів», які мають необережність любити нас, православних братів з Росії, було збудовано в «європейському саду» в вересні 1914 року. І тільки за нашу братню взаємну любов, тебе, і з тобою десятки тисяч православних галичан та буковинців було депортовано до «європейського саду» в австрійський Талергоф, де за деякими оцінками було страчено та померли від нелюдських знущань більше 15 000 українців!

Я думаю не треба тобі нагадувати, чому коли білий православний Цар після звільнення Галиції від «європейських садівників» у П’ятницю Світлої Седмиці, на ікону Божої Матері «Живоносне Джерело» прибув до Львову, ти зустрічав його квітами, прапорами та радісними вигуками!

Я дивлюсь на тебе, і намагаюсь зрозуміти, ти дійсно все забув?! Геть усе? Увесь наш спільний захист від «садівників» НАТО, з 1941 по 1945? І трагедію Києва у вересні 1941 де ми з тобою пліч о пліч стікали нашою спільною кров’ю у Дніпро? І як ми обіймалися разом на Великдень у квітні 1945 під Рейхстагом? Геть усе не пам’ятаєш?

Ну добре, а як мене призначили головою колгоспу в 1948 на Рівненщині, а тебе директором школи, і як недобиті бендерівці які никалися по Поліссю на гроші ЦРУ спалили твою хату, і ми з тобою у двох відстрілювалися від них вночі з вікон школи? І це забув?

Добре, а задушливу ніч недалеко від Кандагару, коли ми з тобою 19 вересня 1985 року накрили колону духів на джипах і серед загиблих знайшли НАТОвського офіцера Чарльза Торнтона, ти теж не пам’ятаєш?

Поки ми з тобою були в Афгані, в батьківській хаті усе було добре, а як нас змусили звідти піти, НАТО полізло до нашої домівки. Першим запалав Сухум, потім Фергана, Придністров’я, Карабах і так далі аж до Чечні...

І от сьогодні ти впустив в нашу спільну Володимирову батьківську хату, тих, хто на протязі усього нашої родинного життя намагався зруйнувати її, розбити на шматки та пограбувати наш спільний батьківський спадок… Тих, хто за ці століття стільки лиха приніс нам з тобою обом!

Так, ми поділилися з тобою в 1991, і в тебе була власна кімната, але, брате, дах у нас спільний – Покров Матінки Божої! Неможна пускати під наш спільний Дах НАТОвських безбожників, збоченців та людожерів! Не можна! І не дам я тобі цього зробити!

Ну як?! Ну як ти міг зплутатися з цими злодіями з їх збоченого «саду»? Чим вони тебе обпоїли? Чим вони тебе зачарували, що ти відкрив їм вільний вхід до нашої спільної домівки? Вибач, брате, але батьківський спадок я на поругу їм не віддам… Або відійди в бік, щоб я цих «садівників» викинув звідси, або доведеться тобі зробити боляче, брате…

Я цього не бажаю, і я не вигоню тебе з твоєї кімнати, коли все скінчиться. Живи як жив, проте твоїх сьогоднішніх друзів-«садівників» я вже почав викурювати геть звідси, і мене ніщо не спинить, ніщо, братику, навіть ти!

Замиготіли цятки на приладі який сканує появу твоїх дронів в небі… Ти поки що не чуеш мене… Ну що ж, до зброї, брате, але знай тебе я, як і раніше дуже люблю!

30 вересня 2023 Херсонська область.