Игорь Бжезицкий
ТВОРЧЕСКИЙ ПРОЕКТ
Актуальные публикации
Клаус Шваб назвав Володимира Путіна перспективним політиком...
Думка підписника соціальних сторінок Бжезицкого І.В.: "Ніяких 10 років немає. Все це готувалося значно раніше і російський народ обробляли відповідно ще від 2000 року.... Це простежується через лозунги російської пропаганди. Наразі Росія поводиться як класичний неоколоніаліст - знищує людей і забирає їхні території. Недаремно Шваб називав Путіна дуже перспективним політиком, та й російська влада усі ці роки проводить системну політику по знищенню росіян та російської держави в цілому та нацистську політику щодо руських людей. А Ви далі розказуйте про ЛГБТ та нацизм в Україні".
Ігор Володимирович Бжезицький:
Я особисто не маю нічого проти теорії змови, вона має місце бути в світі, правда не в такій дещо спрощеній формі як Вам представляється. Існують деякі елітні прозахідні групи, які ведуть розбудову певного базису для управління світом, але є ціла низка світових елітних груп, як на заході так і по всьому світі, які протидіють глобалістам гнізда Бернара-Анрі Леві. Я готую матеріал по цій темі в перервах між роботою та сном. Можливо встигну закінчити до березня.
Але в Вашому випадку йде мова про вбудованність Володимира Путіна в глобалістський проект Шваба і Ко. Я так не думаю. І підставою так вважати є моє розуміння природи верховної влади.
Вам, напевно, здається, що поточна елітна група в Росії – це певний просіоністський моноліт, певна піраміда над якою вивішений портрет фронтмена, ставленика Ротшильдів та умовних "Швабів" – Володимира Путіна.
Ви помиляєтесь.
Моноліту немає і не було, і не буде, тому що в масштабах Росії та й масштабах значно менших країн, це просто неможливо, надто багато центрів прийняття рішень у різних сферах і на різних рівнях. А Володимир Путін, як верховний правитель, дуже самотня людина. Так само як Сталін, як Катерина Велика, як цар Петро, і багато інших видатних лідерів Росії та світу. Це прокляття верховної влади – тотальна самотність лідера, це по-перше.
По-друге кров'ю верховної влади – є процес постійної трансформації змін у протистоянні центрів сили, центрів впливу, як у країні в середині, так і у світі загалом. За часів цариці Анни Іоанівни навіть існував популярний у дипломатичних колах Росії термін: «Кон'юнктури». Тобто в поточному часовому періоді змінюється малюнок просторового позиціонування протидій у світовій та внутрішній політиці, що спонукає верховних діячів до тих чи інших рішеннь. Тому говорити про якусь довгу продуману від початку до кінця історію теорії змови буде невірним.
По-третє Володимир Путін обрався на пост Президента в 1999 році в тотально-ліберальну модель Росії пост-єльцинського зразка, з нео-олігархами різного калібру, що наплодилися як блохи по всій державі, схильними до сепаратизму регіональними елітами, розшарованими корумпованими силовими та військовими структурами, динамічно зростаючими на західному фінансуванні мілітарі-угрупованнями на Кавказі та в інших куточках країни, і загалом Володимир Путін став Президентом каркасу прозахідного державного утворення сформуваного після розвалу СРСР, яке західні еліти готували до подальшого демонтажу за лекалами Югославії.
У чому геній Володимира Путіна? Він дзюдоїст. У Дзюдо який основний принцип?: «Щоб перемогти, не пручайся. Спочатку поступися тиску супротивника, використовуй його силу та енергію (його ресурс), а потім спіймай у пастку за допомогою цих самих ресурсів супротивника – сили та енергії».
Тобто він використовує і ресурсну, і мережеву, і системну базу своїх супротивників, ловить їх у захвати та підкорює своєму баченню розвитку розпочатого супротивниками процесу.
Він на якомусь етапі не забороняє і не припиняє фінансування прозахідних проектів, але з часом ці прозахідні проекти якимось дивом приносять користь Росії, і вона міцніє і набирає власну пасіонарну силу. Ось чому Вам здається, що Володимир Путін вбудований в західну модель світу. Це не так.
Він використовує створені в Росії прозахідні системи, і на цьму процессі розвиває суверенітет Росії. Дуже обережно. З прорахунком на п'ять/десять кроків на перед. Саме через цю обережність російські танки не пішли у 2014 році на Київ. Саме через ретельне порівняння ризиків та можливих придбань приймалося рішення щодо референдуму в Криму. Саме тому, що зараз в Україні настає повний колапс влади, не знищено поточне про-нацистське керівництво у перших та наступних ракетних обстрілах України. Він бачив цей сценарій і йшов по ньому, і, судячи з поточних подій, дійде до наміченого ним результату.
Причому я не стверджую що його рішення це виключно вдалі рішення, але це тема окремої розмови, а зараз ми ведемо мову про самостійніть Володимира Путінв і в прйнятті рішень.
Причому я не стверджую що його рішення це виключно вдалі рішення, але це тема окремої розмови, а зараз ми ведемо мову про самостійніть Володимира Путінв і в прйнятті рішень.
Чи означає це, що він в Росії не мав тиску від своїх російських елітарних груп? Ні. В Росії достатньо сучасних впливових елітних угруповань, і вони вміють грати у вищій (світовій) політичній лізі та тиснути на президента. Але завдяки природному таланту та майстерності Володимира Путіна з комбінаторики в політиці, усі ці групи врівноважені між собою, і вони мають певний ступінь довіри національному лідерові, і цей ступінь довіри (не в 100% але значною мірою) – це головний цемент, який формує міцність політичної системи у Росії.
Ви дивилися інтерв'ю Такеру Карлсону? Що він сказав про своїх колег-президентів Сполучених Штатів? Досягнуті домовленості між ним і Бушем чи Клінтоном були "помножені на нуль" американськими елітарними групами, що впливають на перших осіб США. Тобто президенти США не є самостійними у прийнятті рішень.
А чи самостійний Володимир Путін у прийнятті рішень? Значною мірою так, й ось чому.
Чи мав рацію покійний Пригожин щодо проблем у російській армії? Звичайно мав. І претензій до вищого військового керівництва Росії є достатньо й сьогодні. Але Путін не віддав свою людину – Шойгу несистемному гравцю Пригожину, бо захистити систему цінніше аніж вирішення локальних проблем в армії, тому що в цьому випадку йдеться про стабільність усієї політичної моделі Росії. Путін своїх не кидає на поталу кон'юнктурам.
Але в той самий час, ніхто з них, включаючи Дмитра Пєскова, Сергія Шойгу, Сергія Лаврова та решту, не входять до кола його особистих друзів. Там є велика політична дистанція від кожного з них. І це також націлене на стабільність поточної просторової політичної конструкції Росії. Це говорить про те, що всі рішення президента націлені на стабільність та передбачуваність системи загалом.
Більшість російських елітаріїв, на відміну від українських, розуміє, що стабільність усієї системи важливіша й дорогоцінніша ніж тактичні тимчасові "няшки" від хай надвеликих, але одноразових заробітків. Саме тому, розуміючи, що президент насамперед гарантує їм зрозумілі правила існування, вони делегують йому значний ступінь самостійності у прийнятті стратегічних і тактичних рішень.
Повертаючись до ситуації Шойгу-Пригожин, хочу зазначити, що я не здивуюсь, якщо згодом ми дізнаємося з мемуарів, що, наприклад, той самий Сергій Шойгу грав проти президента Володимира Путіна і Володимир Путін про це знав, і все ж таки захистив його від «Вагнера». Це притаманно для видатних російських верховних діячів всіх епох.
Знаєте, кого Катерина Велика називала своїми головними ворогами? Ні, не турецьких султанів, не Фрідріха Великого і не Марію Терезію з Людовіком 16, а братів Орлових, які її звели на престол, Микиту Паніна свого головного візира протягом багатьох років, Фельдмаршала Румянцева, свого головнокомандувача, майбутнього канцлера вже за Павла, Олександра Безбородко, до речі, українця, який загравав (одержував преференції) з прогерманської політики десь у піку дещо англо-орієнтованої зовнішньої політики Катерини, першу голову майбутньої Російської Академії Наук Катерину Дашкову, і ще багатьох інших зі свого найближчого оточення. Це тому, що, хоч Катерина Велика і не була дзюдоїсткою, але її феноменальна мудрість дозволила створити врівноважену державну політичну машину, яка складалася, так, з її особистих ворогів, але з найактивніших і найталановитіших у своїх справах людей вісімнадцятого століття. При цьому сама Катерина, незважаючи на низку фаворитів, залишалася майже завжди дуже самотньою в особистому житті.
Так і Володимир Путін, незважаючи на всю свою потужність і впливовість як політичного діяча як людини-епохі, вкрай самотній як звичайна людина. У нього дуже мало свого особистого життя. Тому і корупцію дуже важко йому «шити» колективному Навальному. Немає у світі того, що може цікавити його особисто на відміну від будь-якого українського політика за всю новітню історію незалежності України. Це небезпечно для верховного лідера мати особисті інтереси, тобто і особистої матеріальної зацікавленості щодо участі у світовій змові він не має і не може мати.
Отже, сестро Іра, не поспішайте записувати сучасну Росію в пул держав, які беруть участь у світовій змові. Це не так.
Херсонська область 12 лютого 2024 року.
